Втекти по-справжньому

Я люблю читати історії чужих утеч. Тільки не шансонні, а ідеологічні втечі справжніх бунтарів духу лихого ХХ століття. Найкращі фільми про втечу – «Шоушенк» та «Апокаліпсис» – ніщо у порівнянні з радянськими відчайдухами  – Георгієм Тенно чи Славою Куриловим.

Георгій 5 разів тікав із таборів ГУЛАГу. Після кожної спроби  його повертали, били смертним боєм, стерегли з потроєною увагою доти, поки він знову не тікав. Хрущовську амністію сприйняв із образою. Вона не дала йому відчути себе переможцем і насолодитися справжньою втечею.

У 1974 році Слава Курилов біля берегів Філіппін вистрибнув з круїзного судна з символічною назвою «Радянський Союз» і три доби плив Тихим океаном, що кишів акулами. Загалом здолав 100 кілометрів. У лагуні біля острова Сіаргао, вкрай знесилений, видерся на кораловий риф. Це було серйозною помилкою. Гострим камінням Слава до крові подряпав собі коліна. Рану міцно перев’язав косинкою, але страшенно боявся, що запах крові привабить акул, які, немов ланцюгові собаки не чіпали своїх, однак легко могли накинутися на чужака.

В останні півроку я погано сплю. Мозок відмовляється переварити й осмислити те, що відбувається з Україною. Виявляється всі попередні 23 роки наша незалежність була радше  бутафорською. До справжньої бракувало крові. Без крові Росія ще нікого не відпускала.

Я не знаю чим закінчиться чергова спроба втечі України з корабля під старою назвою «Радянський Союз». Нас або знову упіймають, як Георгія, або ми таки видеремося на берег, як Слава.

Однак знаю напевне, що Росія воює з Україною не тому, що боїться нашого успіху й позитивного прикладу. Усе прозаїчніше. Ми довго були своїми в путінській лагуні. Однак після пролитої крові акула безпомилково відчула у нас чужака. Тепер на амністію годі сподіватися. Краще втекти по-справжньому.