У мою громадську приймальню як депутата Черкаської обласної ради часто звертаються пенсіонери з запитанням: чому так дорого коштують ліки? Чому на одні й ті ж самі препарати ціни в різних аптеках – різні? Чому ціни на ліки весь час ростуть?
Справді, це проблема. Пересічний громадянин витрачає на ліки у рік 645 грн. у рік. І зважаючи на те, ліки весь час дорожчають, ця сума має тенденцію до збільшення. А тим часом середня зарплата черкащан не росте настільки швидко, як ростуть ціни на ті ж ліки, продукти харчування, комунальні тарифи…
Я обговорила проблему ціноутворення з гендиректором Черкаського обласного комунального підприємства “Фармація” Олегом Борисенко. За його словами, середня націнка на ліки в 118 аптеках “Фармації” складає, в середньому, 16,5%: на вітчизняні – 10%, на імпортні – 15%.
Якщо ціна на препарати вітчизняного виробництва залежить, насамперед, від менеджменту на аптечних підприємствах та стосунків із дистриб’юторами, то вартість імпортних ліків диктує влада – через митниці. Препарати ввозять на територію України за завищеними цінами, плюс “накрутки” в аптеках – і ми маємо ситуацію, що ціни на імпортні медикаменти завищені в середньому на 40%. Одні з ліків іноземного виробництва на 9% дорожчі, ніж за кордоном, а деякі – навіть у 4,5 рази дорожчі. Наприклад, “Но-шпа” в Україні продається на 66% дорожче, ніж у тій самій Болгарії чи Молдові. “Спазмалгон” та “Кетанов” – на 90% дорожче. А ліки для хворих на діабет – “Амарил” – взагалі б’ють усі можливі рекорди – їхня ціна в Україні більша за реальну в 4,5 рази. Тобто якщо в Молдові цей препарат у перерахунку на гривню коштує 31 гривню, то в Україні його вартість – 162 гривні. І це при тому, що імпортними є третина ліків в аптеках. Їх частка на фармацевтичному ринку зростає. Скажімо, якщо у 2009 році препаратів вітчизняного виробництва в аптеках було 39%, то в 2011 – вже 26,5%. Чому ж влада не бореться за інтерес українського виробника у сфері фармацевтики, чому дозволяє такі, я вважаю, зловживання у ціноутворенні на імпортні ліки? Може, тому, що на людських хворобах наживаються наближені до чинної влади компанії?
Інша проблема – забезпеченість ліками пільгові категорії населення, наприклад, чорнобильців. Як розповів активіст чорнобильського руху Борис Бродовський, з кожним роком сума компенсацій на ліки з обласного і місцевого бюджетів зменшується мало не вдвічі. Що вже говорити про інші пільгові категорії населення. Чому б у нас не застосувати досвід, скажімо, Болгарії, де люди з соціально-незахищених верств населення мають спеціальні скретч-картки, що дають певні знижки? Чи Польщі, де в комунальних аптеках ліки дешевші, бо з локальних бюджетів перераховують на це кошти?
Отже, ситуація із цінами на медикаменти яскраво демонструє хижацьке ставлення влади до людей: їй плювати на здоров’я громадян, але якщо вони вже мали прикрість захворіти – хай платять втридорога!
Думка читачів