На вулиці Грушевського у Києві повна бойова готовність із обох боків (фото, відео)

Маленький гарячий фронт великої холодної війни народу проти режиму Януковича на вулиці Грушевського у Києві зараз в очікуванні ночі, коли можливі нові бої.

Міліція підтягує свіжі бойові загони “Беркуту”, майданівці – свої самоорганізовані бойові сотні. У міліції шоломи, щити, кийки, гранати і вогнепальна зброя. У народу саморобні обладунки із твердої пластмаси на коліна і корпус, раритетні шоломи бійців Радянської армії, дерев’яні ломаки, фанерні щити і коктейлі молотова, які колотять тут-таки. У декого – трофейні міліцейські щити, відбиті минулої ночі.

Із згорілих автобусів і зілів мітингувальники зробили барикади, поваливши їх на боки і обснувавши колючим дротом. Влаштували протитаткові (!!!) їжаки із металевих свай. Одразу видно, що оборонними валами займались люди, які воювали на справжніх війнах. За сто метрів від першого рубежу барикад, також за всіма правилами фортефікації, облаштовано другий.

Поміж валами снують загони самооборони і журналісти. Журналістів, до речі, тут надзвичайно багато. На них міліція реагує набагато агресивніше, ніж на протестувальників. Бачила, як кордон спецпризначенців на одній із заблокованих вулиць Києва перегородив прохід між  вантажівками у кілька рядів, коли до нього наблизились четверо журналістів у яскравих помаранчевих жилетках, усім своїм виглядом міліція демонструвала, що ляже трупом, а не пропустять “ворожих агентів”. На Грушевського журналісти пишуть поки що “мирні” синхрони або п’ють чай у кав’ярні на розі.

Зараз мітингувальники на Грушевського “розважаються” тим, що через гучномовець закликають міліцію перейти на сторону народу і не виконувати злочинних наказів. Спецпризначенці заглушують звернення бряжчанням щитів. Мітингувальники і собі вибивають бойові ритми на незвідь принесеному величезному шматі металевої огорожі.

Між двома лініями барикад горять вогнища із автомобільних шин. Скрізь можна побачити суворих чоловіків та юнаків із закритими масками обличчями. Атмосфера наелектризована.

У наметовому таборі на Майдані, що розрісся на половину Хрещатика, також тривожно. Всі в очікуванні нових наказів провідників, новин про переговори та звільнення захоплених міліцією полонених. Дехто махає рукою, мовляв, на війні, як на війні,  тож треба брати в полон “беркутів” і міняти їх на своїх. Що ж до “тітушок”, то їх тут не те, що не бояться, – на “полювання” на них виходять цілими рейдами.

“Щоб не псували народне майно і не били “цивільних”, – пояснюють мені в черкаському батьківщинівському наметі. – А потім, якщо що, може, будемо і їх міняти, правда, за одного нашого треба буде три-чотири “тітушки”.

В черкаському “УДАРівському” наметі намає де яблуку впасти: десяток хлопців прийшли відігрітись і відіспатись, бо на ніч мають важливе бойове завдання. Яке – не кажуть, щоб не було витоку інформації. Решта разом із батьківщинівцями виступають на Грушевського, бо мають наказ не пропустити там міліцію через барикади.

“Вони ж до Майдану підбираються, але не знають, із якого боку підійти. Слава Богу кияни, які мають собак, вночі підійдуть, буде легше нести чергування”, – кажуть “УДАРівці”.

Утім, поділ на партії тут, по суті, означає лише, до якої бойової частини ти належиш і хто твій командир.

Словом, враження таке, що опинився у паралельній реальності або на знімальному майданчику фільму про війни Середньовіччя, бо вже за кілька кварталів – звичайне життя, люди повертаються з роботи, забирають із дитсадків діток, поспішають у метро. І лише по стрічечках на одязі, по будівельних шоломах у целофанових пакетах ти розумієш, що вони також на цій війні. Просто не завжди беруть участь у боях, але якщо треба – знову вийдуть як один…

Тетяна Воронцова