У водіїв черкаських маршруток є одна суттєва вада: вони полюбляють затримуватися на людних зупинках. Ну, щоб більше зловить пасажирів. Там маринуються декілька хвилин, доки їх не згонить наступна маршрутка.
Днями зустрічав передачу з Тального. За законом підлості автобус затримався. Дочекався, ухопив і бігом назад. Їду й поглядаю на годинника. На залізничному вокзалі маршрутка зупинилася. Звісно, чекати пасажирів. Водій із притаманним тільки представникам його професії спокоєм почав ритися в паперах. Йому було абсолютно байдуже, що хтось кудись поспішає. Що робити? Вийти з автобуса й сісти в інший? Так гроші вже заплачені. По-дурному сидіти й чекати?
Скористався улюбленим способом. Замість того щоб нервуватися, почав філософствувати. Отак, думаю собі, і в житті буває. Ми сідаємо в життєвий автобус, сповнені мрій. Утім подорож поступово розчаровує нас. Ми їдемо не так і не туди. І вже точно, не з тією швидкістю. Деякі не витримують і сходять завчасно. Решта їдуть, бо гроші заплачені й треба їхати до кінця, щоб хоч якось виправдати своє існування.
Звісно, мої роздуми були перервані абсолютно несподівано. У маршрутку неквапом зайшла молода жіночка. Водій ніби чекав саме цього моменту. Автобус рушив, і всі заспокоїлися.
Ні, що не кажіть, а в цьому житті декому щастить. Замість того щоб запізнитися, обрані встигнуть усюди вчасно. Цей автобус ніби створений для них. От тільки кінцевої зупинки і їм не дано проминути.
Таня
09/03/2014 12:52
Через те я люблю тролейбуси)))) шкода лише, що рідко ходять, але можна підлаштуватись))
Stalker
13/03/2014 09:11
Та Ви п. Юрію неабиякий філософ. В трьох рядках такий глибокий зміст. Про збірку Ваших публікацій не думали?
1234
13/03/2014 10:10
… Так может нужно как то властям этот вопрос решать, а то получается что мне пешком домой 40 минут идти, а маршруткой час ехать. Сильно вечером хочется думать о философии когда дома двое детей ждут