Три «іпостасі» Миколи Булатецького

«Я йду містом Черкаси. За одну руку веду внука, за другу – двох внучок. Зупиняються люди і кажуть: «Дякуємо вам за те, що отримали зміни в країні. Щастя й здоров’я вашим внукам». Містом їздять нові тролейбуси, подаровані не Жуковською. Черкащани рухаються в сторону Дніпра, на береговій смузі облаштовано 100 тисяч місць для відпочивальників, а під дамбою стоїть станція, яка очищає воду. У цей час в аеропорту приземляється кілька літаків. Я з внуками їду в бік вокзалу, де саме прийшов потяг. Виходять люди і говорять коверканою українською. Це емігранти, які повертаються в Україну», – ось про таке майбутнє мріє сьогодні головний опозиціонер Черкас, народний депутат Микола Булатецький. Днями він святкує ювілей. Вік свій приховує, але, зважаючи на його парубоцький азарт і молодецький запал, припускаємо, що виповнюється йому під 30.

Як би це парадаксально не звучало, але в душі Миколи Івановича вживається три різні іпостасі, які мають кожна свої мрії й досягнення, і через це Булатецькому доводиться часто переживати серйозні внутрішні конфлікти, бо як сьогодні, наприклад, успішний аграрій може бути жорстким опозиціонером, не ставлячи під загрозу свій бізнес? Утім, можливо, саме тому, що кожне слово Булатецького і кожен його задум спочатку проходить через запекле внутрішнє горнило, всі його дії є єдино правильними і єдино можливими у непростих життєвих, політичних чи суспільних обставинах. Гарячий в словах і вчинках, однак мудрий в стратегії, тактиці і оцінках. Це дивне поєднання змушує Черкаси говорити про Булатецького, пліткувати, сперечатися, дивуватися, захоплюватися цим вулканічним чоловіком. І довіряти йому.

Палкий політик, романтичний аграрій та вдячний чоловік і батько – ось ті три «стовпи», на яких тримається багатогранний і непередбачуваний, однак вірний справі і непохитний Микола Булатецький, якого ми всі звикли бачити на черкаській опозиційній передовій.

Булатецький-політик встановив світовий рекорд

«Моє досягнення в цьому плані – те, що суспільство тричі обирає народним депутатом, а влада не дає мандат. Це свідчить, що люди вірять мені, а влада відчуває у Булатецькому небезпеку. Тут я встановив світовий рекорд. Немає ще такого депутата, якого б тричі обирали і він жодного разу не отримував мандат. Я горджуся тим, що мене так оцінило суспільство й влада.

Моя політична мрія – побудова громадянського суспільства. У той час, як весь світ рухається вперед, розвивається, створює все більше благ для людей, Україна сповзає і сповзає донизу, тому потрібна революція. Ситуацію не змінить суспільно-політична еліта країни, а тільки могутній рух народних мас. Але пропагандистська машина влади працює на роз’єднання людей, доводить до того, щоб громада не пішла одним фронтом. Значна частина ще вірить, що краще прийде само собою».

Булатецький-підприємець «показав усім»

«Не вважаю себе бізнесменом, я господарник. Господь Бог послав мені важку справу, яку я зумів зробити. Пригадую, як батько говорить: «Миколо, ти ж сильний, розумний, так покажи всім! Ось земля вже третій рік заросла бур’яном, ніхто нічого тут не збирає». Я ще не знав, як це робити, але зрозумів, що зі своїм характером, фантазією і потягом до життя я можу переборювати будь-які труднощі. Були випадки, коли приїжджав на поле, а всі працівники п’яні, і лише один механізатор може працювати. Він сів на комбайн, на якому до цього часу ніколи не їздив, і змолотив машину гречки. Я подумав: «Життя красиве». Тоді я почав читати про землю, вивчати її, спостерігати. У період вегетації культур я й зараз приїжджаю на поле і спостерігаю за рослинами. Пам’ятаю, як стояла тривала спека вище 30 градусів, і я думав, як виживе кукурудза. Приїхав ранком на поле і побачив, як крапелька роси сповзає по кукурудзі, під якою утворюється клубочок мокрого ґрунту. Зрозумів, як рослина виживає».

Булатецький-чоловік має особливу дружину і сина-друга

«На відміну від Путіна, я живу, працюю, радію і плачу зі своєю сім’єю. Теплі почуття крізь роки вдалося зберегти завдяки мудрості моєї особливої дружини. Коли кажу їй: «Таню, я подобаюся жінкам», вона відповідає: «Так ти й повинен їм подобатися». Тоді говорю: «Так вони ж хочуть зі мною зустрітися», а вона: «Так ти зобов’язаний зустрітися».

Жінки – це найкращі книжки. До речі, хороші книжки – це спілкування з хорошими людьми, друзями. Завжди цікаво мені з дружиною. Ми обоє хочемо, щоб було добре у нашій сім’ї. Разом маємо спільне надбання й обоє розуміємо, що це слід берегти.

Найважливішою людиною є син. У ньому я бачу абсолютно надійного друга. Останнім часом він подає більші перспективи, ніж я сам. Його чесноти я

оцінюю вище, ніж свої. Ну, і звісно, я сподіваюся, він подарує мені внуків. За все життя я жодного разу всерйоз не полаявся з сином. Коли протягом місяця йшов процес мерського перевороту в Черкасах, наші вітання були такі: «Поцілуй Тулуба в сраку», – казав йому я, а він відповідав: «Поцілуй Одарича в сраку». Я вважав, що він потрапив в заручники ситуації, якою керує Тулуб, а Макс вважав, що я потрапив під вплив Одарича. Коли це все закінчилося, обоє полегшено зітхнули».