«Вони приходять уночі перед самим світанком, коли насувається туман». У фільмі Джона МакТірнана «Тринадцятий воїн» дванадцять вікінгів й полонений-араб воюють з фантастичними особами, які мають медвежі голови та лев’ячі лапи. Могутні істоти нападають на поселення й залишають від людей лише кістки.
Спочатку вікінги мріють лише відбитися з найменшими втратами. Потім звикають, знаходять засіб боротьби. Зрештою атакують убивць у їхньому лігві й перемагають.
Український Майдан тримає оборону четвертий тиждень. Час від часу в найбільш темні й непробудні ночі його атакують ті, що приходять перед світанком. Після кожної атаки Майдан стає сильнішим.
Чув колись неймовірну версію, що покірність народу залежить від кількості з’їденого сала. Мусульмани, які зовсім не їдять свиней, запалюються від найменшої образи. Українці не такі. «Велике переселення народів» ішло через наші землі. Нас підкорювали й топтали всі, кому не лінь. У кращому випадку ми захищалися. У гіршому – упокорювалися черговому завойовнику. У мистецтві упокорення нам не було рівних. Покірність наросла на нашому серці, як сало на свині.
Визвольну війну 1918-21 років ми програли, бо наші воїни навчилися відбивати ворога від свого села. Йти воювати далі їх не могла змусити ніяка сила. Ми провокуємо завойовників відчути себе господарями на нашій землі. Після вдалого початку нас тягне додому, бо там є шматок сала на столі.
У листопаді українці відбили в завойовників невеликий клапоть своєї землі – Майдан. І навіть цей клапоть дратує Януковича. Спочатку Майдан муляв йому ніби прищик на носі. Він зважився його видушити й отримав нарив на всю морду. Друга спроба хірургічного втручання ризикує обернутися раковою пухлиною для влади. Звісно, якщо наші воїни відійдуть від села.
Ми навчилися зводити барикади й боронити своє село в центрі столиці. Доля подарувала нам дві виграні битви. Але після кожної перемоги мільйон українців не поспішає будь-що дістатися ворожого лігва. Після кожної неділі з мільйоном повстанців, до нас приходить у сто разів менший понеділок. Ми невчасно згадуємо про домашнє сало й завертаємо своїх бойових коней.
Тепер Майдан має перейти в наступ. Ми мусимо атакувати і якомога далі відійти від свого села. Аби потім ніхто не прийшов із туману.
Думка читачів