– Наступного разу привезіть мені справжнього спеціаліста, фахівця. «Артистів» уже не треба – каже на прощання ксьондз Болеслав із міста Кошаліна.
У страшному й безперспективному 1999 році ми з товаришем поїхали в Польщу на заробітки. До того, у тальнівському музеї я заробляв 60 гривень, яких затримували по півроку. Товариш працював у лікарні. Спеціалісти з нас були, як із собачого хвоста сито. А ксьондз потребував будівельників. Нас узяв, бо стало шкода. Весь час називав «Мої артисти». Правда, за півроку ми навчилися хвацько довбати киркою асфальт і швидко копати рови.
– Як будуть питати податківці, то кажіть, що ви працюєте не за гроші, а за їжу, – навчав Болеслав.
Таке говорити нам було соромно. Та й поляки знали, що ми працюємо таки за гроші, хоч і значно менші ніж вони.
Ксьондза згадую, коли пізно увечері йду із залізничного вокзалу до материної хати. Мені телефонує місцевий депутат. Розповідає, що в районі ухвалили бюджет.
– У порівнянні з минулим роком не додали 11 мільйонів гривень. А по всій Черкаській області це більше ніж 300 мільйонів. Треба закривати школи, лікарні, бібліотеки. Просто виганяють людей на заробітки. І куди їм податися: лікарю, вчителю, бібліотекарю? А якщо ще й людина у віці?
У роздумах доходжу до тальнівського готелю. Читаю на біл-борді напис: «Партія регіонів. Працюємо далі на розбудову держави». Я не погоджуюся з його змістом. Із свого досвіду знаю, що насправді держави розбудовують не партії, а «артисти», що раптом стали безробітними. А партійні спеціалісти й фахівці «за їжу» пишуть для них білборди.
Думка читачів