“Барін в уєздє!” Про візит Тулуба в Золотоношу (відео)

Вчора до Золотоноші приїздив барін. Давно Сергій Борисович не відвідував провінційне лівобережне містечко. Якраз перед виборами минулими з’являвся, настанови батьківські давав. Аж ось, знову вибори і знову «Голова облдержадміністрації запрошує до відвертого діалогу всіх, хто має власну думку і небайдужий до долі свого краю та злободенних проблем сьогодення».

За законами жанру, у місті на всіх рівнях розпочалась активна робота з пошуку «всіх, хто має власну думку і небайдужий до долі свого краю». Задачка проста – рознарядка на 5-7 кріпосних з кожної установи. Бажано керівного складу (менше протестів), або ж «молодих-красивих» (щоб картинка гарна вийшла). А задля підтвердження наявності власної думки і небайдужості аркуш паперу «в загрузку». «Прошу прийняти мене до лав Партії Регіонів…». Вибір, власне, невеликий – або заява на вступ, або заява на звільнення (не сьогодні, так через рік). Тому, звісно ж, районний будинок культури був забитий вщент  сміливими та небайдужими. І діалог склався плідний.

Тим часом місто чепурилося, мурашки метушилися – всі метуть, гребуть, фарбують, готують оди, або ж просто тихенько трусяться за свої місця. А хто ж зна, що барін собі на думці має…Говорили багато. Сміливі та небайдужі слухали про стан доріг в місті та районі (яких просто не існує як явища, особливо в районі), про медичну реформу (яка остаточно закреслить відповідний пункт Конституції), про комунальні питання (які вже давно переросли у жирні знаки оклику), ремонт очисних споруд (який тягнеться всі 20 років незалежності), підтримку обдарованої молоді (далі – без коментарів), регулювання цін на продовольчі товари, ветеранів та ветеранську раду, пільги чорнобильців безробіття та пошук роботи, підтримку бідних верств населення і таке інше.

Загалом, все як завжди. Хоч якесь різноманіття у сірому житті провінціалів. Єдине, що бентежило – з яким натхненням сміливі та небайдужі кріпосні з різних куточків стікалися до урочистого залу. Якийсь дисонанс наступає у мозкові.  Вчора принаймні вербально бачити не можемо цю владу разом з усіма її балачками, а сьогодні…

Знаєте, справді, прикро за народ. Точніше, його нема, народу цього. Можна багато в черговий раз обсмоктувати очевидні речі, але про те, чому “так погано живеться нам” (фраза вже крилата і набридла в певній мірі навіть), покажу лише на двох простих прикладах:
Приклад №1. Чому та ж сама УПА вела боротьбу аж до 1960-го року? Як це можна було здійснити, з огляду на багатомільйонну державну машину СРСР? А все дуже просто – більшовицька влада, незважаючи на всю її т.з. легітимність та законність, не була такою в головах у галицького населення. Тобто, грубо кажучи, не те що допомагати, а навіть сприймати її як таку вважалось серед населення “взападло”. Були звісно випадки у вигляді горе-кар’єристів та прислужників (які є завжди), але кожен партфункціонер, кожен службовець «нквд» знав, що за будь-яким рогом будь-якого містечка, за будь-яким деревцем у сільській місцевості, навіть вдома його може чекати куля (я не закликаю, я наводжу приклад). Він знав, що в разі чого ніхто не те що руки не подасть, за людину його сприймати не буде. Є народ, а є нав’язана силою влада.

Такий самий приклад можна оформити на основі протистояння французів, італійців та сербів з німецькими окупантами, безлічі європейських революцій 19-20 століття, афгану, першої чеченської кампанії. Та й бігати далеко не треба – дефолтна Греція, яку б вже давно розпродали на догоду банкірам, аби не той самий народ, з настроями, описаними вище.
№2. Україна. Рік 2013 (2012, 2004, 2001, 1991, 19… потрібне підкреслити). Є начебто народ. Є начебто легітимна влада. Є руїна на місці країни. Ролі визначені. Всі в курсі, в кого яка роль у знищенні цього плодовитого клаптика землі. Тільки один маленький нюанс. Владу не визнають лише на словах, а критикують лишень на кухнях. Проте своїми ж діями доводять покірність і дають благословення до майбутньої ще більшої руїни. Навіть така банальна штука, як приїзд “баріна” до міста, просто бурлить всю громаду. Не беремо до уваги начальницькі кадри (там з системи складно зіскочити і це факт), візьмемо людей простіших. НЕ піти на зустріч до представника влади, яку ще вчора на кухні вважав зовсім чужою – такої думки навіть не виникає. Ми підемо! Ми покірно підемо і будемо вдавати що з захопленням слухаємо і схвалюємо. Тільки серце часом йокне, коли під час виступу згадає кріпосний про всі свої соціальні проблеми, але біль швидко пройде – барін любить життєрадісний електорат.
З цього власне все і починається. Не з влади проблеми починаються, а з низів, з нас.