Мій покійний сусід Олексій Поляков мав непогані музикальні здібності. Росіянин із-під Єльца, по війні одружився з українкою і назавжди залишився в Тальному на Черкащині. Говорив із нестерпним російським акцентом.
— Про што я с тобой, дорогуша моя, размову вєду? — часом запитував, бо забувався, про що саме говорив напередодні.
Але одну історію, що трапилася в повоєнній молодості, він пам’ятав добре — як сів у калюжу. Олексій Дмитрович української тоді ще зовсім не знав. Але співати рвався. У хорі поруч із ним стояв майбутній лікар Микола Касьян. Пісня саме була відповідна: “Що посеред двора та стоїть калюжа”. У приспіві кілька разів повторювалися слова: “Цур тобі, пек”. На останній перед виступом репетиції керівник хору Лука Поліщук відчув, що хтось фальшивить. Кілька разів прислухався і відвів Касьяна за куліси.
— Ану, проспівай мені приспів.
Той щосили завів:
— Цур тобі ПЕС!
Хормейстер мало не знепритомнів.
— Який-такий пес? Ще мені собаки в хорі не завивали! Бігом учи слова!
Потім погукав Полякова.
— А ти що співаєш?
— Как все. Цур тобі ПЬОС.
На цьому репетиція урвалася. Артисти сміялися аж за боки бралися.
Олексій Дмитрович виправдовувався:
— Я этой песни совсем не знал. Но слышу, что Касьян поёт ПЕС. Значит, и я пою ПЁС.
Коли я дивлюся, як підтримує Україну весь світ і мало не хором кричить Путіну: “Цур тобі, пек”, згадую історію з дідом Поляковим. Тим більше, що на світове обурення Путін, як раніше, продовжує завивати псом.
Думка читачів