Прожогом до матері

Якось районна рада наказала виселити нашу районку “Колос” із приміщення. Пам’ятаю, як забіг до редакції і вигукнув:

— Ці депутати-песиголовці наказали виселити нас!

Найстарша журналістка Галина Євич сприйняла цю новину зовсім не так, як я сподівався.

— Боже, яке гарне було колись українське слово “песиголовці”. Скільки в ньому гумору й експресії. Тепер тільки згадую ті слова, що вживали батьки. От ти, Юро, знаєш, що таке літепло?

Вдав, що намагаюся згадати, але не міг згадати того, чого ніколи не знав і не чув.

— Мати називала так теплу, але не гарячу воду, — говорить Галина Олександрівна. — А я стала забувати. І діти мої ніколи так не казали.

Я, зізнаюся, не дуже тоді переймався втратою слова, бо втратити приміщення видавалося страшніше. А цього літа поліз на горище й випадково знайшов свій зошит із російської мови за четвертий клас. Жовтий, старий, вицвілий. Перший твір у ньому був написаний на стандартну тему: “Как я провел лето”.

Тоді був вирішив написати про випадок на риболовлі. Ми з приятелем спорудили лавку просто посеред річки. До неї вела складна система пеньків. Коли риба ловилася, ми сиділи на лавці. Якщо кльову не було — виходили на берег. Якось, сидячи на березі, побачив, що пірнув поплавок. Кинувся до вудки, не розрахував швидкості, заточився й упав просто в куширі. Виліз звідти, як чорт із драговини. Так і написав: “Прожогом побежал к удочке”. Вчителька слово “прожогом” підкреслила й написала “украинизм”.

З часом я оте “прожогом” забув. Не бачив у газетах, якось не натрапляв у книжках. Його ніколи не вживали мої діти. Мабуть, усе почалося від того підкреслення. А тепер-от, сидячи над зошитом, відчув те ж, що Галина Олександрівна тоді в редакції з “песиголовцями”: провину за загибель слова. Будь-що мушу його реанімувати. Від сьогодні ж починаю вживати знову. Його не забудуть мої діти. Воно повернеться до матері. Тим більше, що вчителькою, яка написала “украинизм”, була саме вона.