Коли я чую про схожість української та російської мов, то лише усміхаюся. Та із польською схожість набагато більша!
На польському Помор’ї ми копали канави. Якось під кінець робочого дня в санаторії ”Бетанія” мене гукнув Володя. Товаришеве скорботне обличчя означало найгірше: за декілька хвилин до кінця робочого дня нам знайшли нову, невідкладну роботу.
За якістю виконаних робіт слідкувала Ева — молода, але прискіплива полька. Єдиною втіхою для мене була мова: я вчив польську із насолодою і після двох місяців перебування говорив із ледь помітним акцентом.
Від Еви можна було чекати всього, однак почуте змусило мене скипіти.
— Нам наказано закинути на футбольні ворота диван і витріпати його.
Розум відмовлявся повірити в таку дурість. Я пішов до Еви перепитати, таємно сподіваючись, що Володя не так зрозумів її слова. Усе правильно: ми маємо знести диван із третього поверху готелю, де був номер ”люкс” і витріпати його. На мої несміливі зауваження, що це буде нелегко та й диван розкладеться не в той бік, Ева лише розсердилася.
— То два таких дужих хлопа не зможуть закинути дивана?
Шляхів до відступу не було. Як на зло, диван був антикварним, а відтак — великим, громіздким і неймовірно важким. Ми висолопили язики, доки знесли його на перший поверх. У цей час Ева зайшла перевірити нашу роботу.
Я ніколи не бачив, щоб людина так сміялася. Вона впала на той диван і качалася від сміху. З очей текли сльози. Коли пересміялися всі тамтешні поляки, кухар Моніка пояснила нам, що ”диван” польською означає килим. Він висів на стіні.
Думка читачів