Злидні…

Взимку 2012 року світ облетіли телесюжети про замерзлі трупи на вулицях Києва. Світ жахнувся. Вибухнув скандал. І влада в терміновому порядку вимушена була відкривати нічліжки, ставити на вулицях намети з обігрівом, аби люди не гинули від холоду. Але убогість не зникала. Немало стареньких пенсіонерів живе в злиднях, побирається на вулицях, риється в сміттєвих баках. Вже давно назріло питання про створення їдалень для бідних. Але влада сором’язливо намагається не помічати ні злидоти, ні свавілля.
Був вихідний день, субота. Опівдні на тролейбусній зупинці біля Будинку торгівлі зібралась юрба гарно вдягнутих людей. Хтось поспішав на зустріч з друзями, хтось вийшов на прогулянку з дітьми.
До зупинки підійшов чолов’яга поважного віку. До мене він привернув увагу якоюсь благородною старістю: високий, підтягнутий, з пишною сивою шевелюрою. Акуратно випрасувані брюки, світла, чиста сорочка. Порівнявшися зі мною, він прискіпливо почав оглядати вміст мого пакета з продуктами, купленими в магазині.
Під’їхала маршрутка. Дідусь поспіхом вскочив в неї й похав. Аж тут я кинувся й розгубився. Аж ось підійшла якась жаліслива жіночка й поспівчувала, мовляв, уважнішим слід бути (в пакеті була куплена сіль та ще якісь дріб’язки), той дідусь поцупив…
Це ж до якого стану треба довести літню людину, щоб та крала сіль?!.. Давайте займемось трохи простими підрахунками. Вартість чорної хлібини 4 грн. 20 коп. В будь-якому магазині десяток яєць вартує 7 грн. 29 коп. і вище. Пенсія ж складає 924 грн. Відкинемо сплату за “комуналку” та ліки. Ось, у нашому випадку, пенсіонер і зекономив якихось 10 гривень та ще й забезпечив себе зі своєю бабусею сіллю чи не на цілий рік.
Скажете, безглуздий випадок?
Дивуватись же мені прийшлося вже зранку в понеділок під час очікування на тій самій зупинці тролейбуса. Поряд знаходилось декілька молодих хлопців та дівчина. Вони весело про щось розмовляли, мабуть, обговорювали минулі вихідні.
До зупинки підійшов старенький. Середнього зросту, благородна сивина. Також чистенька, акуратно випрасувана сорочка. Одним словом, благородний дідусь їде провідати онуків.
Раптом сміх стих. “Благополучний” дідусь копирсався у сміттєвому баку, нишпорив рукою в контейнері для сміття. Але, на цей раз, йому не пощастило – нічого “цінного” для себе він знайти не зміг. Зі скляними очима він мовчки почимчикував додому.
Ось так, панове. А ви сумнівалися, що в Черкасах голодують старі люди? В їхніх доглянутих квартирах зі старими меблями поселилися голод, відчай і жах. Вони тримаються з останніх сил. Але самостійно впоратись зі злиднями вже не в силах…
Вечір середи. Повертаюся додому. У шість вечора очікую тролейбус на Соборній площі. Неподалік старенька бабуся ледве пересувається на двох милицях. Її приглушений голос: “Подайте, будь-ласка хоча б копійок 20… Мені б хлібчика купити…” Люди суєтливо відкривали гаманці і подавали. Бабуся просила милостиню прямо попід губернаторськими вікнами…
Як тут не згадати, що в царській Росії за негласним розпорядженням царя пекарі були зобов’язані пекти здібні булочки й продавати їх по 1 копійці, щоби кожна злиденна особа мала можливість придбати її і не вмерти з голоду.
А ось приклад з життя сучасної “кризової” Європи. Бельгія. Капіталістична держава, монархія.
Ірина – пенсіонерка. Вона емігрувала до Бельгії з України, отримала там громадянство. Вона відноситься до бідних верств населення. Веде економний спосіб життя. В її помешканні на кожній батареї опалення стоїть лічильник тепла, аби вона мала можливість регулювати його. Я ж сплачую 370 грн. у місяць за холодні батареї.
Ірина користується лише комунальним, громадським басейном, нга приватний вона не має коштів. Як бідна пенсіонерка вона у цьому році безкоштовно отримала нову квартиру. До цього ж мерія запропонувала їй у місті декілька квартир на вибір – у різних районах, на різних поверхах. Старенька за свою пенсію змогла зробити дрібний ремонт, придбати необхідні меблі.
Взимку Ірина зробила операцію – вирізала пошкоджений в молоді роки меніск. Послуги хірурга їй обійшлися в 1 500 євро. 85% вартості їй оплатила держава, решта – з її пенсії. Але згодом Ірина була приємно здивована: замість рахунку отрмала листа з мерії, де їй було повідомлено, що держава сплатила операцію, позаяк та не працює й живе на пенсію.
По вихідним в країні для усіх громадян діє 50-відсоткова знижка на квитки усіх видів транспорту – тролейбуси, потяги, електрички: громадяни повинні мати можливість поїхати відпочити на море, за кордон – поправити своє здоров’я. У липні Ірина 10 днів відпочивала на Мальйорці, у серпні також збирається за кордон.
Це – криза по-європейськи. В Україні ж пенсіонери не мають можливості поїсти удостал хліба, риються в смітниках, жебракують. Це – покращення й оптимізація для народу!
У квітні серктарем Черкаської міської ради й де-факто мером став комуніст В.Білоусов. Та я швидше повірю, що Білоусо арабський шейх, аніж повірю, що він комуніст! Хоча, якщо політика КПУ – угнітання власного народу, тоді дійсно, він вірний своїй партії. Складається враження, що комуніст Білоусов служить не громаді міста, а губернатору (так, саме губернатору) С.Тулубу.
Здавалося б, нічого не вартує зняти з входу до мерії турнікети та прибрати охоронця. Аж ні, новому начальству приглянулися і старі крісла, й старі порядки. Кого охороняють серед білого дня за наші гроші? Колишній градоначальник мав особисту охорону, турнікети поставив. Зі скандалом відомий опозиціонер Микола Булатецький посприяв знесенню турнікетів. В Європі охорона мерій міст – явище, яке неможливо уявити. … Тепер у нас новий міськвиконком. Чим же він займається? Вже вкотре за останні роки виплила проблема ресторану “Ботічеллі”.
Коротко нагадаю цю історію. В часи президентства Л.Кучми будівля, в якій знаходилася газета “Черкаський край” впала в око синкові голови облради. Його татко в минулому був соратником В. Білоусова. У 2005 році оласть очолив “помаранчевий” Олександр Черевко. Подейкують, що приміщення редакції було обіцяно його ставленику в податковій. Згодом так і сталося. Але владі потрібно було “дотимати обличчя”. Звернулися до стареньких пенсіонерів, які півстоліття віддали журналістській роботі. Влада запевнила їх, що перший поверх віддадуть під клуб журналістів. Мовляв, по всій Україні лише Черкаси такого не мають. Старенькі збирали підписи, ходили до губернатора, били чолом. Результат “чолобитних”: на першому поверсі – ресторан для багатіїв. Про журналістів вже ніхто й не згадує…
У 2010 році губернаторське крісло “осідлав” Герой України С. Тулуб (за які-такі подвиги-досягнення Герой?.. Знаємо, що він ще й кавалер масонського Ордена св. Станіслава). На поклон до нового обласного очільника кинувся молодий редактор газети “Черкаський край”. Господаря “Ботічеллі” звинуватили в тому, що той образив пам’ять поета-патріота Василя Симоненка. Свого часу Василь Симоненко працював у газеті “Черкаська правда”, яка згодом стала іменуватися “Черкаський край”. Губернатор зобразивши праведний гнів, пообіцяв розібратися. У закладі відімкнули електрику й воду. Але з часом у “Ботічеллі” продовжили приймати відвідувачів. Не встигли всістися в міськвиконкомівські крісла нові очільники, як пристрасті навколо ресторану закипіли з новою силою.
У місті вже давно назріло нагальне питання про відкриття мережі їдалень для бідних. Та комуністові Білоусову куди вигідніш займатися питаннями ресторану для багатіїв “Ботічеллі”. А про голодних стареньких кому накажете перйматися? Лєніну та Марксу з Енгельсом?
Можливо, міська влада все ж зглянеться на нужденних пенсіонерів, візьме їх на контроль, вивчить їхні потреби, допоможе їм не померти з голоду? Пенсіонери, які нишпорять по смітниках – на вашій совісті.
До речі, черкащани продовжуть називати вашу владу окупаційною…

Авторизований переклад статті Валентини Васильченко на сайті http://pro-vincia.com.ua/