Що святкуємо?

Пройшло 17 років, як 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України. 28 червня вважається національним святом.
Освічені та досвідчені фахівці стверджують, що наша Конституція чи не найкраща в Європі. Сперечатися не будемо: ми, як завжди, “попереду Землі всієї”.
Найпершою нашою конституцією була Ярославова “Руська правда”, якій вже майже тисяча років. 300 років минуло, як Пилип Орлик створив для неіснуючої як, держава, України Конституцію, визнану чи не найпершою в Європі. Але написана вона була “в стіл”, на перспективу. Вірилось славному сподвижнику гетьмана І.Мазепи в невідворотність здобуття Україною державності.
Літнього червневого ранку 1996 року, після т.зв. “конституційної ночі” п’ята сесія ВРУ “розродилася” поважним та амбітним актом – Основним Законом України. З великою радістю зустріли прийняття цього надважливого Акту усі, присутні в стінах Верховної Ради. Та ось за радісним галасом “дитину” забули “полескати по сідничках”, реанімувати. От і лежить вже понад півтора десятка років ця неборака і ніяк не почне дихати. Адже все, що в найкращий спосіб задекларовано в Основному Законі нашої держави, намертво ізольовано від спроб застосування в дію.
Одній, мізерній частині населення, Основний Закон ні до чого. Гроші – їхній основний закон і сенс життя. При будь-якій потребі крутять вони цим законом, як циган сонцем. Для цього у них навіть є свій Конституційний суд. Інша, переважна частина українців ізольована від закону величезним муром цинізму та бюрократії “державних мужів”, котрих невідомо, який дихлофос зжене з насиджених білякоритних місць, бо їхній закон – пристосуванство.
І, насамкінець, є ще частина наших співгромадян, які з піною на язиці верещать, що Конституція наша недосконала і її необхідно міняти, переписувати.
Не розумію, для чого конче необхідно змінювати те, що не застосовується на практиці, в житті? Так і кортить запитати у прихильників змін: а існуючі конституційні норми застосовувати не пробували? Ну, напишете, приймете нову, то чи щось завадить вам і нею крутити?
І боляче дивитися, як чималий відсоток депутатів ВР, тих, хто повинен міцно стояти на засадах Основного Закону держави, нехтуючи ним (Законом), вперто і демонстративно зраджують Україну.
Хочеться задати декілька запитань. Та тільки щоб вони риторичними не були.
Чи довго ще Україна буде чистилищем Європи? Чи довго ще будемо ми продовжувати святкування дат поневолення нашого народу? Чи личить святкувати дні народження мертвонароджених?