Мій інститутський товариш Олег якось пожалів на рік молодшого від нього Сашка. Той саме не склав залік із фізіології. Олег жодних проблем зі складанням заліку за рік до того не мав, тому й запропонував: ”А давай я за тебе здам?” ”Давай”, — зрадів Сашко. Викладачка не встигла запам’ятати Сашка, бо на практичні він майже не ходив.
Перші дві спроби виявилися невдалими. Олег розсердився й під час третьої поскандалив із фізіологічкою. Тепер вона запам’ятала його і прискіпувалася по-справжньому. Наступні два рази теж були завальними. Олег решти предметів не вчив і не здавав, бо весь його вільний час забирала Сашкова фізіологія. Сердитися і заявляти про махлювання не було сенсу. За таке тоді запросто могли вигнати.
Шоста спроба додала непотрібних сумнівів: Олегові здалося, що фізіологію він уже вивчив набагато краще, аніж викладачка, оскільки новітні підручники діставав у колег із медичних вузів. Під час сьомої спроби, це, здається, зрозуміла екзаменаторка, бо під час восьмої таки здалася.
Відтоді я майже впевнився, що доброта ніколи не карається. Просто Господь випробовує її глибину. Він хоче взнати, де її межа, й коли ми почнемо відповідати злом.
Думка читачів