У судах шукатиме справедливості родина викладача Черкаського національного університету ім.Хмельницького, єдиного в Україні доктора культурології Світлани Китової. Унікальну колекцію українських рушників та народного одягу і предметів ужитку, яку Світлана Андріївна збирала все життя, університет не хоче повертати.
Нині 80-річна Світлана Китова звільнилася з ЧНУ два роки тому. Тепер хоче повернути свою колекцію, котра налічує кількасот одиниць, аби оцифрувати експонати і зробити інтернет-музей. Одначе у виші їй не дозволяюють цього зробити, мовляв, рушники і решту речей збирала не лише професор Китова, а й студенти. А відтак колекція – власність університету. Щоправда, за 20 років її існування в музеї українського рушника всі експонати так не спромоглися інвентаризувати і чітко занотувати – де власність дослідниці, а де – студентський дар. Нині в цьому й полягає основна проблема.
“Хай доводить, де її речі!”
На думку завідувача кафедри української літератури й компаративістики професора Володимира Поліщука, все те, що є в музеї, значною мірою зібране, знесене студентами. “Не хочу сказати цим, що Світлана Андріївна не має там чогось свого. Вона проводила подвижницьку дільність на Рівненщині і на Черкащині, в тому числі і зі студентами. Але якщо зі студентами – це площина навчальної діяльності, – зауважує Поліщук. – Університет готовий до констуктивної розмови з Світлою Андріївною щодо того, які саме її рушники в музеї. Те, що вона доведе, що то її – нема питань, буде віддано. Але казати, що то її суцільна власність – це однозначно неправда. Я автор музею “Літературна Черкащина” в шістьох залах. То як я піду з роботи, мені треба здерти вітрини й забрати книги?”.
Ситуація ускладнюється тим, що віднедавна студенти знову почали поповнювати експозицію музею рушниками, одягом і предметами побуту і всі експонати перемішалися докупи. І зараз університет, інвентаризуючи речі з музею, “штемпелює” все підряд.
“Університет не може мати речей без документів!”
Онук Світлани Китової Дмитро, який працював у музеї і нині представляє інтереси дослідниці на основі генеральної довіреності, стверджує, що університет не має законів чи підзаконних актів, на підставі яких заклад може вимагати у викладачки документи на речі з музею.
“Зараз університет намагається нав’язати думку про те, що Світлана Андріївна має довести те, що це саме вона зібрала цю колекцію, і довести це по кожному експонату окремо. Хоча сам університет не має ніяких майнових прав на цю експозицію. Адже юридична особа, в нашому випадку, університет, не може мати власності, яка не була б документована. А фізична особа Світлана Китова може мати речі і без документів. Тому оскільки рушники, глеки, миски і санчата є її особистими речами і закон не вимагає мати на них правовстановлюючі документи. А університет не може мати речей без документів, – зазначає Дмитро Юрійович. – Так само університет, як юридична особа, не вправі укладати усних договорів. Усе має документуватися. Ми хочемо врятувати колекцію і відділити творчий доробок Світлани Андріївни від доробку, який починає з’являтися з 2011 року, коли її звільнили”.
Інтерес університету до рушників Китової підсилився після візиту Кузьмінського в США?
Цікаво, що тоді, два роки тому, Світлана Андріївна зверталася до ректора ЧНУ Анатолія Кузьмінського з проханням забрати рушники. І той дозволив. Утім, через родинні проблеми Китови тоді не змогли перевезти колекцію.
Думка Кузьмінського кардинально змінилася минулого року після візиту у складі делегації черкаських митців і чиновників до США. Після повернення ректора з Америки студентам-філологам дали завдання в рамках краєзнавчої практики приносити рушники до музею, а надбання Китової заборонили чіпати.
“Напевно, побачили, що є зацікавленість у суспільстві, зокрема, у США, поспілкувалися з майстринею Теліженко і дізналися про справжню цінність цієї колекції і скільки вона може коштувати, – припускає Дмитро. – І якщо два роки тому в університеті казали: “То ваше – забирайте”, то тепер інша позиція: “Це зібрано студентами!”.
Орієнтовна вартість колекції сягає кількох сотень тисяч доларів. Але Китов зауважує, що Світлана Андріївна ніколи навіть не розглядала думки про продаж якихось експонатів.
“За десятиліття збирання свої колекції вона не продала жодної речі. Збирала їх для вивчення, бо розглядає рушники як приклади мистецтва. Її колекцію тричі грабували. У 1993 році винесли 17 ікон після того, як пропонували купити одну. І досить задорого – суму пропонували еквівалентну 20 однокімнатним квартирам у Черкасах. Світлана Андріївна не погодилася, то винесли всі 17 ікон. Тоді Китова пожаліла університет і не подала заяву у міліцію. В ЧНУ, ж, щоб скандал не виринув зовні, надав їй кімнату під музей з сигналізацією і власним ключем”, – згадує Дмитро.
Китов зауважує, що якщо ситуація з рушиками між дослідницею і університом не буде вирішена адекватно, родина відстоюватиме права на експонати в суді.
Нині замки на дверях музею поміняно, двері опечатано, а рушники і решту експонатів поспішно інвентаризують.
“Вартість колекції – життя”
Зазначимо, що сама Світлана Андріївна в численних інтерв’ю для преси зауважувала, що рушники і ужиткові речі студенти й небайдужі люди дарували саме їй, а не не університету. А значить, це її приватна власність. І вона не збирається передавати колекцію навчальному закладу. Зокрема, у статті “Скарби її життя…” у випуску газети “Молодь Черкащина” від 1 листопада 2007 році дослідниця каже: “Я себе без них не мислю”. І далі: “Звичайно, комусь музей рушників обов’язково перейде, але це буде людина, яка зможе берегти й дбати про них. На останнє запитання: “Яка вартість вашої колекції?”, пані Китова відповіла: “Моє життя…”.
Бодя
03/12/2013 12:09
Тримайтеся Діма і Світлана Андріївна! Бажаю вам повернути СВОЮ колекцію! Нема чого всяким Кузьмінським америкосам продавати те, до чого вони рук не приклали. Щоб знала, що так складеться, свій би внесок віднеслаб Андріївні додому, а не в музей!