Універсальна формула віри у російського письменника Олександра Солженіцина така: “Кожна релігія намагається знищити зло в кожному людському серці”. Тому мені важко класифікувати знавців релігії за якимись людськими чи науковими мірками. Хто такий доктор теології? І чим відрізняється єпископ від патріарха? Менше знає людське серце? Менше вбив у ньому зла?
Світські науки, на відміну від духовних, учать, що за різкої зміни умов процвітають ті, хто зумів пристосуватися найкраще.
У вихідні до нас завітали високі російські гості — президент Путін та московський патріарх Кирило. Було цікаво подивитися на цих двох людей, що попри всілякі обставини не змінюються. Їх ніщо не спроможне змінити — мине п’ять чи десять років, а вони так само говоритимуть про “русскій мір”, спільну історичну єдність, переваги єдиної держави та її авторитет у світі. Імперіалізм, закладений у заповіті Чингісхана, що наказував створити імперію і, підкорюючи народи, дійти аж до останнього моря, незнищенний у серцях російських поводирів. Він наче запрограмував їх на все життя.
Змінюються лише деталі. Путін дедалі більше потребує охорони, а патріарх Кирило — розкоші. Я дивувався наївності співвітчизників, що мріяли спільно помолитися з цими двома на Володимирській гірці. Прочани приїздили з усіх кінців України і натрапляли в численні міліцейські кордони. Прості люди, вони мріяли отримати благословення свого патріарха чи, як та біблійна жінка, що у натовпі торкнулася одежі Христа, — здоров’я. Утім, Кирило — не Ісус. Єдине, на що могли розраховувати прочани, — торкнутися розкішного вагона патріарха на столичному вокзалі. Бо дотягтися до Кирилового годинника за 35 тис. євро було годі. Щоправда, у цілющих властивостях і вагона, і годинника сумніваюся.
Згадалося прочитане в юності.
За кілька років до спалення Яна Гуса до Праги приїздив Папа Римський. Готуючись до того, студенти Празького університету намалювали велику картину. На одній її половині зобразили понтифіка у розкішній кареті, запряженій шісткою коней, у позолоченому вбранні та супроводі численної охорони. На другій — Ісус Христос дорогою до Єрусалима, у простій одежі й верхи на віслюку.
Здається, жоден московський патріарх не був так мало схожий на Ісуса, як теперішній. Я боюся за нього. Не відновленням імперії треба перейматися Кирилові, а порятунком власної патріаршої душі. А довгу дорогу до спасіння бажано почати з придбання віслюка.
Думка читачів