У переповненому містечковому автобусі їду на залізничний вокзал. Поруч сідає батько моєї однокласниці — дядько Стасік. Йому треба на базар.
— Ох, Юро, — бідкається. — На все треба гроші. Ще як діти були малі, я на городі знайшов снаряд. Вирішив, доки не побачили, сховати його кудись. Саме мурував фундамент для паркану. Думаю, замурую снаряд у паркан. На мій вік вистачить. А через 40 років фундамент почав розсипатися. Страшно стало, але взявся заново класти. Дійшов до того місця, де снаряд лежить, і зупинився. Подзвонив на пожежну рятувальникам. Ті кажуть, що треба з Черкас саперів викликати. Вартість приїзду машини з Черкас у Тальне й назад — 900 гривень. Почухав я потилицю і поліз сам знешкоджувати. Добре, що не додумався бетону на снаряд налити. Просто поклав межи камінням. Дістав його та й знову дзвоню пожежникам: “Прийдіть, заберіть”. Минуло два дні — ніхто не йде. Тоді поклав у пакет та й заніс просто під двері. Вийшов черговий і забрав.
Я усміхаюся.
— Ох, дядьку. Треба було сказати пожежникам, що там не снаряд, а скарб із золотом замуровано. А щоб урятувати вас від скарбу, вони б весь фундамент розібрали по камінчику.
Думка читачів