Навколо залу засідань Черкаської обласної ради – подвійне кільце. У першому стоять правоохоронці в шоломах і куленепробивних жилетах. Перед ними, взявшись за руки, – молодики із партії регіонів. Іде проливний холодний дощ. Крупні краплі стікають із даху й ллються просто за пазухи охоронцям. Хлопчики із «тулуб югенд» – так називають бойовиків опозиціонери – б’ють дрижаки.
Довкола вирує мітинг. Час від часу депутати від опозиції намагаються прорватися всередину. Їх не пускають молодики. Бойовикам проста штовханина набридає. Їм хочеться розім’яти м’язи. Один у спортивних штанях і куртці з капюшоном ні з того, ні з сього починає ногами бити мітингарів. До нього підходять хлопці з «Удару». Хапають за куртку, витягають із лави. Молодик звивається, як в’юн і, зрештою, видирається. У руках опозиціонерів залишається його куртка. За мить вона опиняється в задніх рядах мітингувальників. Хулігану без куртки холодно й мокро. Зрештою він посилає друзів на її пошуки. За хвилину пропажу знаходять.
Ще за мить хулігани знову відправляються на пошуки. Нишпорять межи протестантами:
– Ви куртки не бачили? – питають цілком миролюбно.
– То вже ж знайшли, – дивуються ті.
– Вона не вся. Лише деякі частини.
– Ну, то хоч трохи, – утішають.
Раніше всі сесії облради проходили спокійно. Регіонали нікого не боялися. Тепер лише на міліцію не покладаються. Про всяк випадок гукають бойовиків. Думають відтягнути час розплати. Якщо не надовго, то хоч на трохи.
Думка читачів