„Моя наступна еротична збірка буде називатися „Шахтар Сергій з відбійним молотком”, – Даценко (ексклюзив)

Напевне, у Черкасах немає більш відкритого і, водночас, більш «закритого» політика і громадського діяча як Леонід Даценко. З одного боку, він завжди в епіцентрі подій, на барикадах, як сам любить казать. З іншого, рідко публічно виявляє надмір емоцій, завжди спокійний і врівноважений, і практично ніколи не пускає на свою приватну «територію» «чужих», старанно оберігаючи особисте життя від зайвої уваги. Від настирливої прискіпливості він, як правило, віджартовується, а коли з лукавим прищуром карих очей затягується черговою цигаркою, так і знай – вигадує новий дошкульний антивладний флеш-моб, думає над черговою статтею до газети або творить поетичні рядки. Адже Леонід не лише успішний політик, він відомий на Черкащині журналіст та письменник.

Більше двадцяти років тому заснував газету «Дзвін», яка і донині виходить та має повноцінну інтернет-версію. Як поет, член спілки письменників України Даценко видав три поетичних збірки, за останню з яких «І янгол з автоматом на плечі» у 2011 році отримав літературну премію імені Василя Симоненка.

За характером і способом життя Леонід – справжній „український лев” (так називалась друга його збірка), та й за гороскопом він є яскравим представником саме цього знаку Зодіаку. До речі, 28 липня відсвяткував знаменну для кожного чоловіка і політика дату – 50 років – вік, коли людина, як правило, вже досягає тієї планки, до якої має потенціал дотягнутись.

Сьогодні Леонід Даценко як координатор Ради опозиційних сил Черкащини – центрова фігура на черкаському опозиційному фронті. Два роки тому йому вдалося об’єднати у потужну течію 22 різні опозиційні, але часто непримиримі між собою політичні сили, синхронізувати їхню роботу так, що влада нині не може не рахуватись із їхньою думкою. Мабуть, саме через активну об’єднавчу роботу та принципову позицію черкащани обрали Леоніда народним депутатом по 197 мажоритарному округу із центром у Каневі, а потім двадцять днів відстоювали на майдані його перемогу. Люди відчули, що за гарним портретом у вишиванці стоїть щирий чоловік, невтомний оптиміст і одвічний правдошукач, бо за час виборчої кампанії Даценко побував практично у кожному селі округу і поговорив з кожним, хто мав таке бажання.

Втім, округ визнали «проблемним», оскільки влада хотіла бачити у парламенті олігарха Богдана Губського, а народ віддав перевагу опозиціонеру Леоніду Даценку.

- Леоніде, кілька тижнів тому провладні інтернет-видання знову чомусь згадали про Ваш «брудний побут», тобто понаписували, що Ви ніколи ніде не працювали і нічим серйозно не займались. Як Ви пояснюєте таку пильну увагу до Вашої персони саме зараз?

- Практично більше половини свого життя я активно займаюсь політикою та журналістикою, тому мене важко чимось здивувати чи вразити. Ще в кінці восьмидесятих починав творити Народний Рух , і до нині стою на патріотичних позиціях. Але в сьогоднішній ситуації найсильніше забавляє та обставина, що всілякі нісенітниці про мене пишуть люди, які прекрасно мене знають. Вони пам’ятають, що починав я простим вчителем у сільській школі на Монастирищині, що працював у газеті «Молодь Черкащини», що вже двадцять років видаю свою газету «Дзвін», що десять років був помічником народного депутата. Однак, знаєте, по реакції влади і її посіпак я завжди безпомилково вгадую, чи правильно дію. Якщо вони шаленіють – мене це тішить, бо це означає, що я б’ю у найболючіші їхні місця. Сьогодні Партія регіонів боїться перевиборів у так званих «проблемних» округах, бо відчуває, що там знову переможуть опозиціонери. Тому обливати їх брудом, шукати можливості порушувати кримінальні справи, переслідувати – технологічний хід, спрямований на підрив довіри людей до опозиційних переможців.

- Перевибори на п’яти «проблемних» округах, серед яких і Ваш 197-ий, знову відтермінували. Чим Ви займаєтесь, так би мовити, у вільний від виборчої кампанії час?

- Якщо комусь здається, що я живу виключно виборами, не сплю і не їм, а переживаю, що мене не визнали народним депутатом, то хочу нагадати, що ці округи стали проблемними для влади, а не для виборців. Черкащани мені довіряють, тож я продовжую працювати, як і працював, як політик, як журналіст, щоб відстоювати права пересічних людей. Ми проводимо політичні акції, їздимо з колегами по округу, зустрічаємось із людьми, видаємо газети. Зрештою, і під час виборчої кампанії я завжди говорив, що для мене не буде трагедією, якщо я не стану народним депутатом, бо все одно займатимусь проблемами черкащан як журналіст і громадський діяч. Сьогодні у Черкасах, Золотоноші та Каневі я відкрив громадські приймальні, куди кожен може звернутись по допомогу. Звичайно, будучи визнаним народним депутатом, я мав би більше повноважень, однак і зараз при допомозі своїх коллег-нардепів ми не залишаємо без реагування жодне звернення громадян.

- Вам вдається якось відволікатись від роботи? Що для Вас відпочинок?

- Може, я тут відрізняюсь від більшості політиків, бо для мене як для сільської дитини відпочинок – це не море, не Канари, а зміна роду занять.

- І чим Ви займаєтесь?

- А Ви як гадаєте, наприклад, пасти корову – це робота чи відпочинок? Або садити-копати картоплю чи годувати свиней? Для мене відпочинок – поїхати до мами в село копати чи садити картоплю, допомогти їй по господарству. А якщо мова йде про вихідні, то це спілкування з друзями, хороша книжка. Буває граю у футбол або їду рибалити.

- А де Ви, якщо не таємниця, найчастіше рибалите?

- Там, де є вода. Як співають у старій пісні: для хорошого рибака головне вудочка і ріка. Всі мої захоплення – так би мовити, родом із дитинства. Мій покійний дядько Ілько навчив мене рибалити із семи років. А у футбол я почав грати десь із п’ятого класу. Так склалося, що моя мама тоді працювала на базі київського «Динамо», там я цим видом здорового дозвілля і «захворів». Потім грав за збірну школи та району. Сьогодні ж просто з друзями люблю поганяти м’яча. А ще мені тепер допомагає триматись перед людьми те, що із третього класу я був ведучим усяких урочистих заходів, грав у аматорському театрі. Був незмінним Дідом Морозом. Навіть моїм першим коханням була дівчина, яка в дев’ятому класі в парі зі мною грала на новорічних шкільних вечорах Снігуроньку. Згодом (увага, політичні опоненти!) у Монастирищі вів радянські паради і мітинги. Є грішок. Але комуністичні гасла не кричав, чесно. Просто розповідав про трудівників полів і ферм.

- Ви хочете сказати, що не їздите у відпустки на море чи у гори?

- А для чого їхати на море за три-дев’ять земель, коли в Черкасах є своє море? Звісно, це повний маразм, те, що зробили з Дніпром, бо під час створення каскаду водосховищ в Україні було затоплено багато сіл із унікальними історичними пам’ятками, було порушено екологічний баланс. Сьогодні маємо наслідки – те ж раннє цвітіння Дніпра. Однак і зараз не можна не захоплюватись наддніпрянською природою, цими островами і плавнями. На Черкащині взагалі можна знайти і каньйони, як у Буках Тальнівського району, і маленькі Карпати у Холодному Яру, і крутосхили. Хоча, можливо, я просто ледачий до відпочинку у сучасному розумінні, із усіма цими Кіпрами та Ібіцами.

- До речі, Ви коли ловите рибу, то і вірші пишете? Чи сьогодні, коли гримають «політичні гармати» поезія мовчить?

- Забороненому поету не писати не можна!

- Забороненому?..

- Хоч я почав писати вірші з дитинства, однак справжнім поетом зробив мене режим Януковича-Тулуба. Можливо, черкащани вже трохи призабули напіванекдотичну історію, коли губернатор Сергій Тулуб вимагав порушити проти мене кримінальну справу за мою першу збірку любовно-еротичної поезії «І стегна підпливуть, як дві форелі». На повному серйозі, вочевидь, сподіваючись за це мене посадить. Я відкупився лише одним: пообіцяв, що моя наступна еротична збірка буде називатись «Шахтар Сергій з відбійним молотком»!

- Жартуєте?

- А які ж тут жарти? Згадайте, як мені вручали Симоненківську премію. Тулуб сприйняв присудження її саме мені істерично, репресував усю конкурсну комісію, і на урочистості в Драмтеатр вперше за історію існування премії не прийшов ніхто із влади – ні перші особи облдержадміністрації та обласної ради, ні заступники. Прислали якогось клерка. А після вручення премії, як у старі комуністичні часи «трудящі маси» писали листи в ЦК партії щодо «нездорового підспідку» творів Симоненка чи Стуса, на мене почали надходити кляузи, де «шили» мені все, що можна: від націоналізму до антисемітизму і фашизму. До речі, подібні «дописи» періодично друкують у провладних виданнях і до сьогодні. Тому, далі, щоб, так би мовити, тримати марку (або щоб вже точно посадили) мені залишається лише підготувати патріотичну збірку під назвою «Засунем меч у … режиму». (Сміється).

- Тобто Вам не дають розслабитись. І так кожен день?

- Враховуючи те, якими публічними зробила влада черкаських опозиціонерів, ведучи за нами постійне відеостеження на акціях, в поході, можливо, і під час відпочинку, я вранці у ванній інколи ловлю себе на думці, що комусь цікаво спостерігати за мною і там. Тому можу полегшити спецпідрозділам по нагляду за опозицією їхнє завдання: зранку горілку не вживаю, а заварюю каву, палю не анашу, а «Мальборо», харчуюсь не смаженими дітьми, а люблю твердий сир і шашлик із сома. До речі, до їжі не вибагливий, оскільки виріс із бабунею, тож ми не розкошували, а звикли їсти те, що було в селі. Своєю фірмовою стравою вважаю смажену картоплю «По-Даценківськи», однак таємницю не відкрию, бо страва хоч і проста, але має особливості приготування.

- Кинути палити не думали?

- Ну, має ж бути у героя-опозиціонера хоч одна негативна риса. Утім, виборцям згарячу пообіцяв, що коли стану народним депутатом, покину.

- Виконаєте обіцянку?

- Поки що я не народний депутат, тому палю з чистою совістю.

- А щодо статусних депутатський “поганих звичок”, як-то дорогі телефони, автомобілі, годинники. Не захворієте?

- Годинника не ношу в принципі, та й для чого, якщо мобільний телефон час показує? Не розумію сенсу в дорогих телефонах, бо для мене телефон – це засіб, яким користуються виключно для дзвінків. На моїй простенькій “Нокії” є якийсь фотоапарат, однак я ним ніколи не користувався. Для знімків існують справжні фотоапарати. А щодо автомобіля, то їжджу на партійній “Славуті”. Залізяка – вона і є залізяка, чи то за дві тисячі доларів, чи за сто, літати вона не стане. Що справді люблю, так це ручки. На день народження мені подарували “Паркер”. Не знаю, напевне гривень двісті коштує. Це найулюбленіша і найцінніша моя річ.

- Ми знаємо, що Ваші особисті турботи обертаються навколо Ваших двох доньок. Як вони ставляться до такого непростого життя свого батька?

- Мої доньки Аліна і Марина живуть в Києві.

- Після цих слів всі одразу згадують передвиборчі чутки, що Ви продали округ Губському за квартиру в Києві…

- А я при цьому завжди згадую, як люди Губського намагались шантажувати мене, щоб я знявся з перегонів, погрожуючи життям моїх доньок. А щодо житла, то це моя мама за життя заробила кооперативну квартиру. До речі, і під час виборів, і взагалі мої дівчата мене завжди підтримували, в церкві молились за мене і ставили свічки. Це дуже допомагає. Пригадую, як мій товариш екс-депутат Черкаської обласної ради Віталій Нагорнюк, дізнавшись, що мої діти в Києві, а я живу в Черкасах, назвав мене політичним вигнанцем.

- Чим займаються Ваші доньки?

- Алінка і Маринка обидві мають вищу освіту, однак роботу за фахом знайти не можуть.

- Навколо Вас завжди багато людей. Це все Ваші друзі?

- Не знаю, чи всі люди навколо мене є моїми друзями, але точно можу сказати, що серед них практично немає зрадників. Так мені в житті пощастило, що поряд не траплялись зрадники. А взагалі то, я – людина команди, бо почуваюсь як риба у воді лише тоді, коли поряд є надійні бійці, які підстрахують, підтримають, а якщо треба, то і замінять. Прийшовши у черкаську політику, я створив сильну команду, яка перемагала у 2004 році. Тепер разом із Миколою Булатецьким також збираю в кулак потужний опозиційний загін. Ми не боїмося конкуренції, ми не розуміємо політичних самітників, бо знаємо, що вони не можуть втримати позицію надовго. Зараз наша команда складається із різних людей, різних за політичними переконаннями, за характером, за віком. Це інколи дає нашим опонентам привід говорити, що у нас немає єдності, утім, це неправда. Різні люди один одного доповнюють, гармонізують, допомагають йти рівно. Так, Наталія Старікова, Анатолій Бондаренко, Володимир Гресь, Віталій Іляшенко, Юрій Ботнар, Максим Поляков, Юрій Сушко, Олена Фещенко, Ігор Сичов – всі різні. Але чи можна уявити черкаську опозицію без когось із них? Ні! Я назвав лише найбільш знакових для Черкащини політиків-членів нашої команди, а за ними стоять сотні активістів у районах. Це той злагоджений механізм із яким ми перемогли на парламентських виборах у 2012 році, і я переконаний, що з такою народною командою ми будемо перемагати і в майбутньому.

Олег Стежко