Черкаська молодь пропонує дискусію про унікальність української нації

Чи спадало Вам на думку те, що ми є уродженцями унікальної нації? Чи не замислювалися над тим, яка велика кількість дійсно розумних, талановитих та обдарованих українців заселяє території усього світу?

Наш народ є одним із тих, який і поза межами своєї батьківщини зберіг свою ідентичність. Першорядна роль у процесі збереження національної культури належить безпосереднім носіям українства за кордоном – членам української діаспори. Уявіть собі, кількість осіб українського походження, які проживають за межами України, за приблизними підрахунками, становить від 16 до 20 мільйонів. Якщо усереднити всі наведені цифри, то за межами України мешкає третина нашої нації, тобто українців можна віднести до націй, які мають найбільші діаспори у світі!

Споконвіку наша держава була відома як інтелектуальне й духовне джерело Європи й світу. Постійно обживаючи широкі простори своєї землі, не претендуючи на власність інших народів, наші предки опановували світ своїм інтелектом, працею, культурою. Сотні наших національних велетнів протягом багатьох років бездержавності працювали, як правило, без згадки про ім’я рідного народу, бо така доля поневоленої нації. Чужоземці не раз дивувалися, де бралася сила в цього народу, яку він проявляє в найрізноманітніших галузях людської діяльності.

Імена багатьох видатних синів і дочок нашої Батьківщини замовчувалися або не асоціювалися з українською нацією. Світ чув про великих письменників Миколу Гоголя і Антона Чехова, видатних учених Степана Тимошенка, Ігоря Сікорського, Георгія Кістяківського, Сергія Корольова, Михайла Янгеля, Миколу Духова, але не знав, що вони – українці! Чи не тому нічого не було сказано в довідниках з фізики, які неодноразово перевидавалися в радянські часи, про Івана Пулюя – генія, який на кільканадцять років раніше Вільгельма-Конрада Рентгена відкрив світові невидиме проміння, зробив інші значні відкриття? Чи не тому на могильній плиті славетного різьбяра Михайла Козловського написали: «тут спочиває суперник Фідія, російський Буонаротті»?

У таких роздумах запитуєш себе: якщо такими значними наші успіхи й доробки були в умовах бездержавності, то якими великими були б вони для світу й України в ньому за більш сприятливих історичних та політичних умов! Прийшов час потужно працювати саме для країни, шановні українці. Тільки тоді повною мірою справдяться слова німецького філософа й письменника Й.Гердера про те, що „Україна стане колись новою Грецією; прекрасне осоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться…”.

У найскрутніші часи останнього колоніального періоду великий українець Олесь Гончар закликав: «Думаймо про велике!». Такий стан української душі відповідає й нинішньому часу. «Думаймо про велике!» – в ім’я процвітання України, українського народу. Бережімо Україну – нашу віру, любов і надію.

Марина Вербовська, м. Черкаси, член дискусійного клубу ”Берегиня”