У День Незалежності хочу зізнатися в любові до України, де живу, працюю, де мешкає моя родина і зростають внуки.
Я народилася і виросла в невеликому російському містечку. Там отримала освіту і вперше закохалася. Після 20 років доля покликала мене в Україну, де жили батьки мого чоловіка. В Черкасах я почала самостійне життя.
Жодного разу не пожалкувала про це. Україна стала для мене другою батьківщиною, без перебільшень – моєї другою матір’ю. Вона навчила мене багатьом речам: самостійності, працелюбству, іти вперед і досягати свої мети, постійно самовдосконалюватися. Саме в Україні я здобула другу й третю освіти, тут я реалізувалася як фахівець, зробила кар’єру. В цьому маю завдячувати людям, чию любов і підтримку я завжди відчувала. Але найголовніше, чому навчилася, – це боротися за справедливість, чесність, робити добро. Допомога людям, які гостро потребують її саме в цей момент, приносить мені радість і задоволення. Тоді я відчуваю, що живу на повну, в служінні людям розкриваюся як політик, депутат і як громадянка цієї країни.
Життя дало мені можливість допомогти Україні. Відчуваю, що в боргу перед нею. І мушу віддавати його – боротися разом зі своїми партнерами, колегами по партії, щоб змінити країну, подолати цей кримінально-олігархічний режим, провести соціально-економічні реформи, що їх потребують українці, зберегти освіту, медицину і культуру. Впевнена, зміни настануть і вікові прагнення України до свободи, незалежності і процвітання отримають достойне продовження.
Слава Україні!
Думка читачів