“Мій двоюрідний дідусь прийшов із фронту і всі свої нагороди віддав дітям, щоб у піску гралися. Бо вважав, що війна – це велике горе, його треба якнайшвидше забути”, – розказав вчора на вшанування пам”яті загиблих у Другій світовій війні професор Черкаського національного університету Юрій Присяжнюк.
Війна – це смерті, кров, страх і страждання. Згідно статистичних даних, в роки Другої світової війни загинуло 168481 черкащан. Я вдячна всім тим, хто віддав своє життя за те, щоб сьогодні ми могли жити, працювати, боротися… Це наші батьки й діди, думаю, важко знайти українську родину, яка б не втратила у тій війні близьких людей. Перемогу наближали і жінки, навіть діти.
Українська сторінка у Другій світовій війні трагічніша вдвічі. Згадаймо тих, хто у боротьбі двох нелюдів намагався відродити українську державу.
Як сказав настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ) о.Юліан Шеремета, котрий провів молебен за загиблими у тій війні, Україна пережила два окупаційні режими – фашистський і більшовицький, обидва злі, нелюдські і страшні: “Нехай Господь Бог дасть усім жертвам Другої світової священний спокій, а нам, нині живущим, – правдиву оцінку про тих, які загинули у війні”.
Ми не забули подвиг тих, хто дав тоді мирне небо над головою. Але мусимо працювати над тим, щоб наші діти знали справжню історію українських сторінок Другої світової війни.
Думка читачів